Три невдалі спроби обійтися без нагород: уроки світової історії

У світовій історії революції та народження нових держав часто супроводжувалися радикальними ідеями рівності, які призводили до відмови від традиційних нагород. Однак три ключові приклади — у США, Франції та Ізраїлі — демонструють, як такі спроби провалилися, підкреслюючи важливість моральних стимулів для суспільства. Ці уроки показують: без визнання героїзму держава втрачає зв'язок з народом.

США: Від "Пурпурного серця" до Медалі Пошани

Ще до Декларації незалежимості, 18 березня 1776 року, Джон Адамс запропонував золотої медалі Джорджу Вашингтону за звільнення Бостона. Конгрес відхилив ідею, посилаючись на принципи демократії та рівності — "нагороди суперечать нашій свободі". Роль моральних стимулів тоді не усвідомлювали, і демократія йшла пліч-о-пліч з дилетантизмом.

У 1782 році Вашингтон, розуміючи брак матеріальних винагород, запровадив "Пурпурне серце" — значок з пурпурової тканини за хоробрість і вірність. Ця нагорода, що пришивалася на мундир, уникала асоціацій з британськими орденами. Та після Війни за незалежність її забули на 150 років; лише 1932-го, до 200-річчя Вашингтона, медаль відродили — тепер за поранення чи загибель. Під час В'єтнаму солдати з трьома "Пурпурними серцями" поверталися додому.

У 1783-му Вашингтон заснував Орден Святого Цинцинната на честь римського героя, але суспільство обурилося: "Ми боролися з англійцями, щоб запровадити їхні ордени?" Нагороду скасували, попри авторитет засновника. Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон намагалися створити систему, але марно. Навіть перемога у війні 1812-го чи американо-мексиканській не залишила "нагородного сліду" — лише паперові сертифікати, що стали медалями аж 1905-го.

Лише Громадянська війна 1861–1865-го, боротьба за єдність нації, змусила змінити погляди. 12 липня 1862 року Конгрес ухвалив закон про Медаль Пошани — першу офіційну нагороду за доблесть, яка започаткувала багату американську систему.

Франція: Від штурму Бастилії до Почесного Легіону

Французька революція 1789-го поховала "Старий режим" разом із дореволюційними орденами. Спроба зберегти "Військовий знак відмінності" (замість скасованих орденів Святого Людовика) провалилася: 15 жовтня 1792-го його оголосили контрреволюційним.

Конвент, натхненний американцями, вважав нагороди порушенням рівності. Навіть учасники штурму Бастилії 1789-го відмовилися від відзнак за вимогою санкюлотів. Як компроміс, з'явилися символічні винагороди: дубовий вінок для героя Бертеша чи підвищення по службі (декрет 1793-го). Директорія 1799-го запровадила іменну зброю для армії та "почесний абордажний топір" для моряків.

Життя швидко скоригувало ідеали. Наполеон I, геній мотивації, 19 травня 1802-го (за текстом — 11 липня 1804-го, але ключ — у створенні) заснував Орден Почесного Легіону — найпрестижніший у світі. Його престиж зберігся навіть після реставрації: Людовик XVIII лише прибрав профіль імператора. Знак змінювався сім разів, остаточний вигляд набув 1963-го за де Голля, але девіз "Честь і Батьківщина" лишився вічним.

Ізраїль: Від патріотизму до медалей героїзму

Під час Війни за незалежність 1947–1949-го нагороди вважалися зайвими — патріотизм євреїв, що втілили мрію про державу, був абсолютним. Нагороджували лише "ЦАЛАШ" — згадкою в наказі, згодом плюс почесною грамотою.

17 липня 1949-го 12 воїнам дали звання "Герой Ізраїлю" — єдиний раз за ту війну. Понад 20 років, попри дві війни, нагород не вводили: Давид Бен-Гуріон і офіцери виступали проти. Та Шестиденна війна 1967-го показала: затяжний конфлікт вимагає стимулів. 1970-го Кнесет ухвалив Закон про нагороди — медалі "За героїзм", "За відвагу" та "За відмінність".

Цікаво: жоден офіцер вище полковника не має нагород, а полковники — лише п'ять разів, у 1973-му. У 1972-му з'явилися п'ять медалей для поліції та тюремної служби. Медаль можна дати двічі, але вдруге — лише планку. Додатково — знаки участі у шести війнах, восьми антинацистських організаціях, п'ять ветеранських медалей та грамоти. Дизайн простий, але авторитет — величезний.

Висновок: Нагороди — клей суспільства

Ці три спроби ігнорувати нагороди провалилися, бо героїзм потребує визнання. Від аскетизму революціонерів до систем, що надихають нації, історія вчить: моральні стимули — не розкіш, а необхідність для єдності та перемог. Сьогодні ці уроки актуальні як ніколи.