Коротка історія виникнення нагород

З давніх-давен людство вишукувало способи відзначати та виокремлювати найвартіших представників за хоробрість, виявлену в хвилину небезпеки, або за справи, корисні суспільству. Унаслідок цього з'явилися знаки відзнаки – нагороди.

В античному світі вже існував цілий комплекс нагород, що набув найзавершенішого вигляду в Стародавньому Римі. Він охоплював як колективні, так і індивідуальні нагороди, причому враховувався ранг нагородженого.

Однак сучасні ордени (а точніше й правильніше – знаки орденів) походять не від фалер Греції та Рима, а від знаків приналежності до середньовічних духовно-мильних орденів. Ці організації виникли в XI–XIII століттях, в епоху хрестових походів.

У XIV столітті в багатьох країнах Європи почали з'являтися й чисто світські ордени. Їхніми засновниками, як правило, виступали монархи. Кожен такий орден мав власні володіння, свого святого покровителя, знак приналежності до ордену, орденський одяг, орденське свято. Причому знаки світських орденів вирізнялися різноманітністю форм, що відрізняло їх від духовних. У процесі еволюції мильних орденів зазнавала змін і їхня символіка. Поступово мантия перетворювалася на кольорову стрічку, до якої підвішувався знак приналежності до ордену. Залежно від посади в орденській ієрархії знаки мали різні розміри й носилися по-різному. Лицар носив знак на грудях на стрічці, командур – на вузькій стрічці на шиї, великий магістр – на широкій плечовій стрічці біля стегна. З'явилися орденські зірки – найвищі знаки ордену.

До XVIII століття в більшості країн Західної Європи склалися власні орденські системи з ієрархією, символікою, традиціями. Знаки ордену виготовляли зі срібла й золота, прикрашали коштовними каменями. Усі вони слугували знаками монаршої милості й часто носили ім'я монарха-засновника. Головною умовою їхнього отримання було благородне походження. Згодом знаки приналежності до ордену остаточно перетворилися на світські нагороди.

Але якщо орденами монархи нагороджували своїх підданих ще в епоху середньовіччя, то більш демократична нагорода – медаль – зародилася лише в XVI столітті, причому перша точно датована масова пам'ятна медаль – в Англії. У 1588 році на честь розгрому Іспанської Непереможної Армади за наказом тоді царюючої королеви Єлизавети I була випущена медаль з портретом королеви на аверсі та тріумфальною аркою серед хвиль, оточеної латинським девізом “Спокійна серед бушуючих хвиль”, на реверсі. На відміну від інших медалей того часу, які носії пристосовували до носіння кожен по-своєму, медаль Єлизавети спочатку мала вушко для носіння на шийному ланцюжку за модою тієї епохи. Медаллю нагороджувалися виключно офіцери, що відзначилися в кампанії.

А ось справжня нагородна медаль з'явилася 1650 року під час громадянської війни в Англії. Медаль з портретом Олівера Кромвеля в латах на аверсі та засіданням парламенту на реверсі була випущена на честь перемоги республіканської армії над роялістами під Данбаром 7 вересня 1650 року. Лорд-протектор особисто виготовив ескізи цієї медалі й наказав нагородити нею золотим варіантом відзначених офіцерів, а срібним і бронзовим – солдатів. Це, мабуть, було перше в історії з часів Римської імперії нагородження відмінним знаком простих тружеників війни.

Однак варто зауважити, що лише через півтора століття нагородні медалі зайняли своє гідне місце в нагородних системах держав.

У XIX столітті виникла ще одна різновидність нагород – хрести: Залізний хрест у Пруссії, Гарматний хрест в Австрії, Хрест Вікторії у Великобританії. Нагадуючи зовнішнім виглядом орденські знаки, хрести за статусом були медалями, оскільки за ними не стояла орденська організація й вони призначалися для нагородження як генералів та офіцерів, так і простих солдатів.

Перше масове нагородження відбулося Вільгельмом III після легендарної битви при Кульмі – прості чорні хрести з сріблястою облямівкою, без написів і зображень, розміром 40×40 мм, були єдиною нагородою для всіх чинів гвардії, що брали участь у битві 17 серпня 1813 року. Солдати й офіцери армійських частин, які брали участь у Кульмській битві, хрестів не отримали.

На початку травня 1815 року хрести були доставлені в Мемель (нині Клайпеда, Литва), де й пролежали невикористаними до лютого 1816 року. Лише в квітні 1816 року фельд'єгер доставив їх до Санкт-Петербурга – 443 срібні хрести для генералів і офіцерів і 11 120 жерстяних для унтер-офіцерів і солдатів. Роздача нагород відбулася в урочистій обстановці на спеціальному параді, що пройшов 25 квітня 1816 року. Неврученими залишилися 1054 хрести – через смерть або переведення нагороджених в армійські полки.

Під час Першої світової війни хрести були запроваджені майже у всіх воюючих країнах, ставши поряд з медаллю масовою військовою нагородою.

Ця традиція отримала продовження в роки Другої світової війни, коли своєрідною різновидністю нагородного хреста в низці країн (США, Великобританія, Греція, Індія, Нідерланди, Туреччина та ін.) стали зірки, які за статусом також були медалями.

Під впливом європейців власними орденами й нагородними системами обзавелися країни Азії, Америки, Африки, Океанії.

Немає суспільства, що не знало б нагород. Уже багато століть ордени й медалі слугують невід'ємними атрибутами кожного суспільства й держави, відображають зміни, що в них відбуваються: на зміну нагородам монархічним приходять нагороди республіканські, нагороди колоніальних імперій замінюються нагородами незалежних держав. Змінюється символіка орденів і медалей, але й досі вони залишаються найпоширенішими й найпопулярнішими знаками зовнішньої відзнаки за хоробрість у бою, старанність у праці, мудрість в управлінні.